Вареники (пироги) в українській культурі (уривок з дослідження)

Вареники, вареники, божі хваленники,
Не кожен їх варить, але кожен хвалить…
Народна мудрість

Такий важливий компонент традиційної культури, як їжа, найдовше зберігає етнічні особливості.[1] Тому саме кожна нація має свої виразники унікальності, не лише в мові, одязі, менталітеті, а також у національній кухні, що яскраво репрезентує нашу культуру у сфері традиції народної їжі не лише в Україні, а також закордоном. Їжа тут виступає не лише продуктом із складників, а також ще й символом самобутності й своєрідності, за яким дозволено читати неписану історію народних уявлень та знань.
Народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна пишатися, який не слід забувати[2]. Вивчення народної кухні є також предметом етнографії, де з допомогою її лінз, окрім смачного й запашного продукту, ми маємо вбачати певні елементи в українській культурі, які пояснюють значення/символіку страв. Адже їх готували
з певною метою, на певні свята – календарного (обрядового) циклу. Але, звісно, є страви в Україні добре відомі загалу, а саме: борщ і вареники, галушки і т. д.
Вареники вважаються стравою, більш характерною для української кухні, проте на північному сході України вони такою ж мірою побутують і в росіян, зокрема в деяких південноросійських селах (Банище, Рогова), розташованих переважно в районах басейну Дніпра.[3] Але зробивши поправку слід говорити, що національна кухня існує в межах етнічних кордонів, які не збігаються з політичними, тому вареники більшою мірою побутують не в росіян, а в українців, які проживають в Росії.
Ще виникають двозначності навколо термінів: «вареники» чи «пироги». Але під поняттям вареники ми будемо використовувати й поняття пироги. Ці поняття є регіонально усталені. Вареники – загальноукраїнське, а пироги – західно-українське (галицьке).
Вареники у структурі обрядової (святкової) їжі.
Вареники у структурі святкової й обрядової їжі займали далеко не останню позицію. Вони виступали формою родинного спілкування, виконували об’єднувальні функції (родини; при приготуванні страви могли збиратися жінки чи дівчата, які разом замішували тісто, разом ліпили вареники, їх разом їли, і все це у супроводі жартів та пісень), а також символічні функції (народження, достатку, багатства, місяця, чоловічий символ, першопочатковості, зародження), магічну функцію (готували тоді, коли народжувалася худоба, яка мала бути такою товстою як вареник). Тому вареники були у структурі сімейних обрядів (уродин, поминок, весілля) та календарних (здебільшого зимового циклу). Але однозначно, вареники тяжіли у приготуванні, як родинна страва, і її сім’я споживала традиційно з однієї посудини. Лепеха Т.В.[30] у своєму посібнику стверджує, що вареники (пироги) є символом місяця, тому упродовж тисячоліть були ритуальною стравою, яку присвячували астральному богові Місяцю, а вже за християнства – це як святкова, так і щоденна їжа. Тому в символіці є місце трактувати вареник, як символ місяця.
У структурі календарного циклу вареники були на свята: Сорока святих (22 березня), де ліпили сорок вареників; Масляну, де вареники були головною стравою; на Сиропуст, на Святвечір, де з поміж 12 (7, 9) страв обов’язково готували й вареники; на св.Андрія (13 грудня), з метою ворожіння; На Щедрий вечір, як обдарування; на Русальний тиждень і на Трійцю, де обрядовими вважалися пироги, коржі та яєчня. Їжа українців за часом уживаннята престижністю поділялася на дві великі групи: щоденна і святкова. За вмістом основного продукту – на борошняну, овочеву, молочну, круп’яну, м’ясну, фруктову та комбіновану[31].
Вареники – одна з найвідоміших та найулюбленіших українських страв. В Україні вареники із сиром були обрядовою стравою, їх їли протягом усієї Масниці, а також на Сиропуст.[32] Різдвяно-новорічні свята були пов’язані з обрядом поминання померлих, тому саме споживання куті було ритуальним принесенням жертви, як і капусняк, риба, голубці, м'ясо та вареники. Звісно вареники на Різдво мають бути пісним, без сиру і м’яса. Символом молодого місяця та продовженням роду.[33]
Щодо страв Щедрого Вчора, то вони не скрізь однакові: понад Дністром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».[34] Також на свято Щедрого вечора щедрувальників обдаровували за їх вітання платнею у вигляді: паляниць, ковбаси, пампушок і також варениками.
Символіка Свят-вечірніх страв значною мірою пов’язана із забезпеченнямдобробуту.[35] Свят-вечірні страви мають відповідно містити в собі великий заряд необхідної для забезпечення добробуту життєдайної енергії. Втіленням чоловічої «сонячної» енергії виступають, зокрема, калачі, хліби, що за своєю формою нагадують сонце. Цей же вид енергії містять у собі й вареник, який асоціюються з Місяцем. Жіночу «вологу» енергію представляє риба. Згідно з народним світорозумінням, поєднання у стравах цих обох начал є джерелом новоутвореної енергії тяжіння, любові, життя.[36]
І також своєрідного «зачаття», бо заглибившись, ми побачимо, що вареник це свого роду мішечок, «утроба», тобто те, що має народитися у сім’ї, в якості багатства та достатку.
Зимовий цикл календарних свят закінчувався Масляною, де були вареники із сиром чи бринзою, млинці на молочній каші[37]. В Україні вареники із сиром були обрядовою стравою, їх їли протягом усієї Масниці, а також на Сиропуст.[38]Але саме вареники, поправу, вважалися (і до сих пір вважаються) головною їжею саме на Масляну.
На початку ХХ ст. на Слобожанщині під час масляної обрядових страв, у прямому розумінні слова, не готували. Але під час гулянь і масових розваг широко вживали млинці з маслом, особливо характерні для Росії, і вареники з сиром – для України.[39] Масляна, яка символізувала добробут, не завжди відповідала цьому призначенню, так за бідністю більшість селян не мали в ці дні необхідних продуктів – ні м’яса, ні сиру, ні борошна – для приготування вареників і млинців. В тому в народі говорили[40]:

Чекайте, вареники, прийде на вас масниця!
Прийшла масниця, а доводиться поститься…!

Вареник із сиром та гречані млинці в це свято було визначене давнім обрядом жертвоприношення молочних та рослинних продуктів для закликання сонячного тепла.
День Св. Варвари (17 грудня) святкуютьь тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й пирхуни – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий. Відтак невдаху довгий час дражнили «пирхуном».[41] Варвари то молодіжне свято. Дівчата готували до святкового столу вареники з маком і запрошували хлопців. Вони мали з собою принести медівку[42]. Куштуючи обрядову страву, хлопцям треба бути уважними, адже хитрі дівчата, заради забави, один із вареників начиняють шматком вовни. Ото ж все сміху коли хтось скуштує такий сюрприз![43]
На Сорока святих [22 березня] – свято зустрічі весни, яке українські селяни відзначали 9 березня за старим стилем, вважалося за необхідне варити 40 вареників чи пекти 40 бубликів, пампушок[44].
У поліських селах на Маковія[45] варили вареники з маком, пекли пиріжки з маком, варили макову юшку[46]. Бо сам мак символізує чоловічу силу, а вареник з маком ліплений жінкою символізує єдність жіночого і чоловічого начал, сімейну гармонію.
Дуже цікавою є коротенька демонологічна розповідь Бойківщини «Вставайте, вмерлі», що яскраво підкреслює страву нашу, як обрядову (символ поминання померлих). Бо в цій розповіді п’яний поляк запрошуєь мертвих такими словами: «Вставайте, мертві, будете пироги жерти!»
Вареники були і об’єктом ворожіння щодо майбутнього. В цьому процесі приймали участь дівчата на виданні і менше хлопці. Готовили вареники з певними начинками. До пирога заліплювали: сіль – аби було «вредне» життя, з певним паскудством; монети – на грошовий достаток; перець – на важке життя; клали ще й папірець з надписом «лялька»[54]. І цю записку – ляльку, хто матиме з нею вареник, той матиме і дитину.
Але в наші часи при такому ворожінні до начинки додають, окрім названого ще й вату, для легкого життя; лимонну кислоту для нелегкого.
До речі, у давнину вареники символізували продовження роду. Саме тому дівчата-дружки на другий день весілля приносили вареники молодій. Брали із собою вареники і жінки, що йшли відвідати подругу-породіллю. Вручали цей нехитрий дарунок молодій матері, подруги приказували: «Щоб повна була, як вареник».[55] Також на Турківщині в с. Ясениця побутує така традиція: коли на Святий вечір варять пироги, то воду в якій їх варили не виливали, а зберігали як засіб для злиття вроків (пороблень).
Микола Маркевич згадує у «Звичаях…», що на зібрані гроші, які були викупом за колодку, яку чіпляли парубкам і дівчатам, за те, що не одружились минулого року, пирували на Масляну варениками із сметаною, замість «блиновь московскихь».
Тема вареників збереглась добре і в народних піснях, зокрема в жартівливих, а в традиції наш народ завше співає про те, що любить. Такою народною жартівливою піснею з багатьма варіантами співання є і залишається пісня «Служив козак у війську[56]».
Проаналізувавши текст пісні, як певне фольклорне народне джерело, зрозуміємо, що вареники були
їжею козацької кухні, які варили традиційно із сирною начинкою та зберігали в макітрі, про що згадує останній рядок пісні.

Служив козак у війську,
Мав років двадцять три.
Любив козак дівчину
І з сиром пироги…
…Сотня пішла в атаку,
Пробила ворогів,
Відібрали дівчину,
Й макітру пирогів…

Під час жнив прадавні українці їли вареники як ритуальну страву. Вареник не випадково за формою нагадує місяць у пору його
першої чветрі — коли вирішувалася доля врожаю. Така їжа мала надати женцям «місячної» наснаги. Під час перепочинку виконувалися жниварські пісні, наприклад така, що записана на Київщині[57]:

Вже місяць спадає,
А краю все немає…
Ой, нумо, поспішімо,
Жнива вчасно
завершімо!
Недалечко до межі,
Варенички у діжі!
Не барімося на лані –
Варенички у сметані!

Є різноманітна кількість прислів’їв та приказок, щодо вареників (пирогів). Здебільшого вони мають побутовий характер, а також виконують роль ототожнення, змальовують, порівнюють вареник із людиною/частинами її тіла, наприклад, «тлуста (повна) як вареник», «губи, як вареник» чи «наставив вуха, як вареники» і т.п. Прислів’я про вареники зберегли і посуд в якому їх зберігали – макітру: «Вареники ті самі та інша макітра», «Через ваші вареники не можна в свою макітру заглянути». Вислови про нашу страву можуть містити і дві назви, як вареники, так і пироги, що свідчить про безглуздя два слова тлумачити, як різні види страв. Це ми яскраво прочитаємо в посібнику Лепехи Т.В.[58] В ньому він наводить такі рядки «…Пироги – доступна з економічного погляду улюблена страва українців. Як і вареники, пироги є символом місяця…Тому популярні в народі вироби з тіста як пироги та вареники навіть у піснях оспівані…» Але я вважаю, що говорити про цю страву маємо в тандемі – пироги-вареники, без усяких «як». Отже, згадують два слова такі вислови: «Йти до ляхів — не їсти пирогів (пирогів Ляхи не печуть, а пирогами звуть варені пироги — вареники)», «Вареники, пироги, — помяни нас Господи!».
В українській традиції казкарства зображено багато елементів про побут, одяг, та й багатим джерелом на інформацію казка залишається про народну їжу. Говорячи про вареники, зазначмо такий факт, що назва пироги в українських казках згадується частіше ніж вареники. Дуже цікавою є коротенька демонологічна розповідь Бойківщини «Вставайте, вмерлі[59]», що яскраво підкреслює страву нашу, як обрядову (символ поминання померлих). Бо в цій розповіді п’яний поляк запрошує мертвих такими словами: «Вставайте, мертві, будете пироги жерти!» У казках вареник виступав ще й засобом приховання смерті, мовляв, через вареник вдавилася людина і відтак померла. Таке нам ілюструє бойківська казка «Про свекруху, невістку і хитрого гробаря»[60]. В ній свекруха повеліла невістці повіситись, а та відповіла, що не вміє і просить їй показати. Поки свекруха показувала – невістка столик ногою й задушилась від того свекруха, тоді «невістка зняла стару, посадила за стіл, взяла пирогів, умочила пиріг у сметану і запхала матері у писок». Чоловік запитавши де мати, отримав ось таку відповідь: «Йой, не питай, мати пирогом удавилась».
Вареники є українською традиційною стравою, яка складається з мінімум п’яти складників, що творять не лише їжу, а й символ з древніми віруваннями та знаннями. У варениках є характерне уміле поєднання різних продуктів: як тваринного, так і рослинного походження. В якості наповнення виступали: сир (бринза), варена капуста, картопля, терта квасоля, калина, пшоняна каша, гречана каша із сиром, чорниці, черешні, товчені груші, товчені сухофрукти, мак, урда, борошно на шкварках. Начинкою для них було практично усе, але в залежності від регіону. Однозначно, традиційною начинкою для українців були вареники з вишнею та сиром, а з 18 ст. ще й з картоплею[61]
Вареники були улюбленою стравою сільського населення досліджуваного району України [північно-східних районів України – О.С.], але готували їх досить рідко, здебільшого на свята або інколи в неділю, що пояснювалося тяжким матеріальним становищем більшості селян.[62] Стародавні звичаї в кулінарній творчості українського народу постійно оновлюється та вдосконалюються. Ці кулінарні таємниці передаються від поколінні до покоління, з роду в рід. А це є тією ниткою, яка нас єднає, з нашим таки минулим у сьогоденні, навіть через таку страву, як вареники.

2.2.Вареники в літературі

(Степан Руданський
«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»)

Сидить
москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у
тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати



Служив козак у війську,
Мав років двадцять три.
Любив козак дівчину
І з сиром пироги
Приспів :
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви —
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Ішов козак на стежу
Помежи терени,
Побачив він дівчину
Що несла пироги.
Приспів :
«Чи знаєш, дівчинонько,
Про мої мрії-сни?
Чи знаєш, що я люблю
Із сиром пироги?»
Приспів :
Дівчина як почула
Козацькі мрії-сни
То й зразу ж запросила
На свіжі пироги.
Приспів :
Сіли вони у парі
Близенько води,
Вона його цілує,
А він їсть пироги.
Приспів :
Далеко десь у полі
З’явились вороги.
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Приспів :
Козак мав довгі ноги,
Скакав через рови,
Прилетів він до сотні,
І крикнув: «Вороги!»
Приспів :
Сотня пішла в атаку,
Пробила ворогів,
Відібрали дівчину,
Й макітру пирогів.
Або ще такий варіант цієї жартівливої пісні з назвою «Був собі гарний хлопець»:[64]

Був собі
гарний хлопець
Мав років двадцять три,
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Чи теплі, чи студені
Чи з білої муки
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.
Із гори високої
Напали вороги,
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Козак наш сів тай плаче
Прокляті вороги
Візьміть собі дівчину,
Віддайте пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Візьміть собі дівчину,
Віддайте пироги.
Козак мав довгі ноги
Скакав через степи
Дівчину рятувати,
Бо вже з'їв пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Дівчину рятувати,
Бо вже з'їв пироги.

______________________________________________________

[1] Українська етнологія: Навч. посібник / За ред.. В.
Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – С.188.
[2] Степанович Є.П. Страви української кухні в піст. –
Київ-Житомир: Пошуково-видавниче
агентство «Книга пам’яті Україні», Редакційно-видавниче підприємство «Льонок»,
1998. – С.84-85.
[3] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23-24.
[4] Культура і побут населення України: Навч. посібник. / В.І.
Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С.112.
[5] Страва з крутого підсоленого пшеничного тіста, яке
розтирається з борошно у дерев’яних ночвах до утворення кульок і вариться у
воді або у молоці.
[6] Страва з густо запареного борошна, звич.
гречаного.
[7] Страва з гречаного чи житнього борошно із солодом,
подібна до густого киселю.
[8] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.522.
[9] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.522.
[10] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[11] Культура і побут населення України: Навч.
посібник./ В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. –
С. 112.
[12] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А. Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[13] Рідше з житньої.
[14] Про макову начинку згадує і українська народна казка
«Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат» .
[15] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А.Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.177.
[16] Борошняна начинка була типовою для Полтави і південної
Чернігівщини.
[17] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних
районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23.
[18] Культура і побут населення України: Навч. посібник. /
В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С.
112-113.
[19] Сокол І.О. Найкращі страви української кухні [Текст]. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного
Дозвілля», 2008. – С.69.
[20] Абельмас Н.В. Українська кухня. Найсмачніші страви
на святковому столі. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С.79.
[21] Див. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний
календар. – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.
[22] Закарпатські народні страви./ Упорядник М.А. Мицько. – Ужгород: Карпати, 1990. – С.4.
[23] Готування: Замісити круте тісто, дайте постояти півгодини.
Картоплю відварити і розім'яти гарячою. Цибулю і папороть дрібно нарізати і злегка
обсмажити, змішати з картоплею. Вареники ліплять як звичайно. Готові вареники
при подачі поливають олією зі смаженою цибулею чи сметаною.
[24] Лепеха Т.В. Українська етнологія. – Івано-Франківськ: Лілея
– НВ, 2004. – С.236.
[25] Культура і побут населення України6 Навч. посібник. /
В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С. 113.
[26] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[27] Абельмас Н.В. Українська кухня. Найсмачніші страви
на святковому столі. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С.80.
[28] З розповіді про мандрівку батька на Турківщину о.
Олександра Копистинського.
[29] Зі розповіді о. Олександра Копистинського із с.
Вороблевичі, Дрогобицького р-ну. За цим
господиня своїх гостей в знак гостини
питала: «Вам які вареники робити: плескані чи порскані?
[30] Див. Лепеха
Т.В. Українознавство: Навч. посіб. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2005. –
С.236.
[31] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.520.
[32] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А. Мірошниченко. – донецьк6 ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[33] 'Грибок М. I. 'Духовна єдність земель і поколінь України. Символи та знаки' Міжнародний
семінар: Бджільництво України та Кореї: сьогодення і перспективи — Київ,
16 червня, 2007 // http://www.honeyua.com.ua/
[34] Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. /
Худож.–оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. –
Харків: Фоліо, 2005. – С.83.
[35] Страви на Свят-вечір / Упоряд., автор вступ. ст.
Н.Ю.Мельничук. – Львів: Каменяр, 1992. – С.3.
[36] Стави на Свят-вечір / Упоряд., автор вступ. ст.
Н.Ю. Мельничук. – Львів: Каменяр, 1992. – С. 3-4.
[37] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.528.
[38] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії. /
Укладач С.А. Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[39] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.74.
[40] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.74.
[41] Скуратівський В.Т.Місяцелік: Український народний
календар. – К.: Мистецтво, 1992. – С.155.
[42] Лікувально-звеселяючий напій із бджоляного меду
(медове вино).
[43] Українські народно-календарні звичаї: Зима // www.svij.com.ua/
[44] Українське народознавство: Навч. посіб. / за ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.529.
[45] 14 серпня.
[46] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.530.
[47] Шкода М.Н. Традиції і свята українського народу. – Донецьк:
ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – С.8.
[48] Матчак Ярина. Фатум у варениках…// Україна молода.
– 2007. – 12 грудня. – №230. //www.umoloda.kiev.ua/
[49] Українське народознавство: Навч. посіб. / за ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[50] Перший день Великого посту називається «жилавий»
понеділок, бо в цей день господині печуть житні коржі – «жиляники».
[51] Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний
нарис./ Худож.–оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо, 2005. –
С.123.
[52] Там же. С.124.
[53] З розповіді Юлії Рубель, с. В.Висоцьке,
Турківського р-ну.
[54] З розповіді Юлії Рубель, 45 років, С. В. Висоцьке,
Турківського р-ну.
[55] Сокол І.О. Найкращі страви української кухні
[Текст]. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008. – С.68.
[56] Пісня мого серця: Збірник / Упоряд. В.В.
Полковенко. – К.: Молодь, 1994. – С.65-66.
[57] Соколенко Л. З народної криниці. // Персонал плюс. – 8-14 серпня. – 2007. – № 30.//www.personal-plus.net/
[58] Див. Лепеха Т.В. Українознавство: Навч. посіб. –
К: Вид. центр «Просвіта», 2005. – 376 с.
[61] У 1551 р вперше завезена в Європу (Іспанію)
священиком-конкістадором Сьєсом де Леоном, а на початку 18 ст. завезена до Росії
імператором Петром І
[62] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23.
[63] Служив козак у війську (жартівлива пісня) // http://uk.wikisource.org/wiki /
[64] Був собі гарний хлопець (жартівлива пісня). // http://uk.wikisource.org/wiki /