Про розвиток молоді міста свідчить їхня активність: в конкурсах; в заняттях зі скейтом чи участь у квесті. Якщо не чули, то розповідаємо. Квест (від англ. пошук пригод) – це інтелектуально-екстремальна гра для активних людей, що дозволяє з користю від роботи чи навчання провести час. Також знайти нових друзів, навчитися діяти командно, використовуючи свій потенціал та інтелект. Її проводять у всіх великих містах України включно з нашим.
Щоб розповісти детальніше, ми взяли невеличке інтерв’ю в однієї юної учасниці дрогобицького квесту –Христини Залокотської.
— Отже, Христино, що собою являє цей квест?
— Для початку збираються декілька команд, наприклад п’ять. У команді має бути від п’яти до десяти чоловік. Далі організовуються попередні збори на яких роздають конверти. В них вказано: по-перше, завдання – якась головоломка, загадка, фотографія і т.п.; вказано номер команди і час, коли вона стартує. Далі ви розгадуєте цю головоломку. На наступний день, зранку, у вказаний час, ви маєте бути на точці яку розгадали. Десь на тій точці є конверт. Але його треба знайти. У конверті вказане ще одне завдання і від нього скеровуємося на другу точку. І так від точки до точки, від конверту до конверту. І все це на швидкість. Бо яка команда швидше розгадає, та і стане переможцем.
— Хто його проводить?
В залежності…хто має таку можливість. У нас в Дрогобичі проводив Дрогобицький молодіжний парламент.
— Яка мета цієї забави?
— Ну по-перше, багато чого дізнаємося про Дрогобич. Про таке, що ми не знали, просто не здогадувалися.
— Тобто, це краєзнавчого характеру гра?
— І краєзнавчого також. Бо скажімо, може бути загадка: Хто перший доктор медицини? Відповіддю буде Юрій Дрогобич. Чи де знаходився єврейський сиротинець? Відповідь: у теперішньому історичному ф-ті ДДПУ, що на вул. Лесі Українки. І таких питань безліч. Бо що ми робимо? Ми сидимо дома за комп’ютером, телевізором, спимо, їмо. А там – ми гуляємо на свіжому повітрі і дізнаємося цікаве та корисне.
— Чи є якась нагорода за участь в ній?
— Спочатку, на перших квестах були футболки учасникам і книжечки про Дрогобич. Загалом цих ігор було 5 чи 6. А вже 3-й квест організувала команда, що перемогла на другому. І в подарунок дарувала по-можливості, що могли: коробку цукерків, батончики і т.п.
— Який вік учасників?
— Немає значення. Але в більшості приходить молодь.
— Що позитивного отримала від участі?
— По-перше, дуже багато інформації. Побачила такі куточки міста, про які не здогадувалася. А загалом провела гарний день з друзями.
Отже, з цього можна судити, що у нашому місті щось відбувається, а це свідчить, що воно є цікавим. Насамперед для молоді. А «цікавізм» та барви таємничості розкривають такі ігри. Які допомагають популяризують вивчення Дрогобича, а отже, полюбити його.
То ж вивчаймо своє, аби гордитися цим!
Олег Стецюк
вторник, 3 августа 2010 г.
Вареники (пироги) в українській культурі (уривок з дослідження)
Вареники, вареники, божі хваленники,
Не кожен їх варить, але кожен хвалить…
Народна мудрість
Такий важливий компонент традиційної культури, як їжа, найдовше зберігає етнічні особливості.[1] Тому саме кожна нація має свої виразники унікальності, не лише в мові, одязі, менталітеті, а також у національній кухні, що яскраво репрезентує нашу культуру у сфері традиції народної їжі не лише в Україні, а також закордоном. Їжа тут виступає не лише продуктом із складників, а також ще й символом самобутності й своєрідності, за яким дозволено читати неписану історію народних уявлень та знань.
Народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна пишатися, який не слід забувати[2]. Вивчення народної кухні є також предметом етнографії, де з допомогою її лінз, окрім смачного й запашного продукту, ми маємо вбачати певні елементи в українській культурі, які пояснюють значення/символіку страв. Адже їх готували
з певною метою, на певні свята – календарного (обрядового) циклу. Але, звісно, є страви в Україні добре відомі загалу, а саме: борщ і вареники, галушки і т. д.
Вареники вважаються стравою, більш характерною для української кухні, проте на північному сході України вони такою ж мірою побутують і в росіян, зокрема в деяких південноросійських селах (Банище, Рогова), розташованих переважно в районах басейну Дніпра.[3] Але зробивши поправку слід говорити, що національна кухня існує в межах етнічних кордонів, які не збігаються з політичними, тому вареники більшою мірою побутують не в росіян, а в українців, які проживають в Росії.
Ще виникають двозначності навколо термінів: «вареники» чи «пироги». Але під поняттям вареники ми будемо використовувати й поняття пироги. Ці поняття є регіонально усталені. Вареники – загальноукраїнське, а пироги – західно-українське (галицьке).
Вареники у структурі обрядової (святкової) їжі.
Вареники у структурі святкової й обрядової їжі займали далеко не останню позицію. Вони виступали формою родинного спілкування, виконували об’єднувальні функції (родини; при приготуванні страви могли збиратися жінки чи дівчата, які разом замішували тісто, разом ліпили вареники, їх разом їли, і все це у супроводі жартів та пісень), а також символічні функції (народження, достатку, багатства, місяця, чоловічий символ, першопочатковості, зародження), магічну функцію (готували тоді, коли народжувалася худоба, яка мала бути такою товстою як вареник). Тому вареники були у структурі сімейних обрядів (уродин, поминок, весілля) та календарних (здебільшого зимового циклу). Але однозначно, вареники тяжіли у приготуванні, як родинна страва, і її сім’я споживала традиційно з однієї посудини. Лепеха Т.В.[30] у своєму посібнику стверджує, що вареники (пироги) є символом місяця, тому упродовж тисячоліть були ритуальною стравою, яку присвячували астральному богові Місяцю, а вже за християнства – це як святкова, так і щоденна їжа. Тому в символіці є місце трактувати вареник, як символ місяця.
У структурі календарного циклу вареники були на свята: Сорока святих (22 березня), де ліпили сорок вареників; Масляну, де вареники були головною стравою; на Сиропуст, на Святвечір, де з поміж 12 (7, 9) страв обов’язково готували й вареники; на св.Андрія (13 грудня), з метою ворожіння; На Щедрий вечір, як обдарування; на Русальний тиждень і на Трійцю, де обрядовими вважалися пироги, коржі та яєчня. Їжа українців за часом уживаннята престижністю поділялася на дві великі групи: щоденна і святкова. За вмістом основного продукту – на борошняну, овочеву, молочну, круп’яну, м’ясну, фруктову та комбіновану[31].
Вареники – одна з найвідоміших та найулюбленіших українських страв. В Україні вареники із сиром були обрядовою стравою, їх їли протягом усієї Масниці, а також на Сиропуст.[32] Різдвяно-новорічні свята були пов’язані з обрядом поминання померлих, тому саме споживання куті було ритуальним принесенням жертви, як і капусняк, риба, голубці, м'ясо та вареники. Звісно вареники на Різдво мають бути пісним, без сиру і м’яса. Символом молодого місяця та продовженням роду.[33]
Щодо страв Щедрого Вчора, то вони не скрізь однакові: понад Дністром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».[34] Також на свято Щедрого вечора щедрувальників обдаровували за їх вітання платнею у вигляді: паляниць, ковбаси, пампушок і також варениками.
Символіка Свят-вечірніх страв значною мірою пов’язана із забезпеченнямдобробуту.[35] Свят-вечірні страви мають відповідно містити в собі великий заряд необхідної для забезпечення добробуту життєдайної енергії. Втіленням чоловічої «сонячної» енергії виступають, зокрема, калачі, хліби, що за своєю формою нагадують сонце. Цей же вид енергії містять у собі й вареник, який асоціюються з Місяцем. Жіночу «вологу» енергію представляє риба. Згідно з народним світорозумінням, поєднання у стравах цих обох начал є джерелом новоутвореної енергії тяжіння, любові, життя.[36]
І також своєрідного «зачаття», бо заглибившись, ми побачимо, що вареник це свого роду мішечок, «утроба», тобто те, що має народитися у сім’ї, в якості багатства та достатку.
Зимовий цикл календарних свят закінчувався Масляною, де були вареники із сиром чи бринзою, млинці на молочній каші[37]. В Україні вареники із сиром були обрядовою стравою, їх їли протягом усієї Масниці, а також на Сиропуст.[38]Але саме вареники, поправу, вважалися (і до сих пір вважаються) головною їжею саме на Масляну.
На початку ХХ ст. на Слобожанщині під час масляної обрядових страв, у прямому розумінні слова, не готували. Але під час гулянь і масових розваг широко вживали млинці з маслом, особливо характерні для Росії, і вареники з сиром – для України.[39] Масляна, яка символізувала добробут, не завжди відповідала цьому призначенню, так за бідністю більшість селян не мали в ці дні необхідних продуктів – ні м’яса, ні сиру, ні борошна – для приготування вареників і млинців. В тому в народі говорили[40]:
Чекайте, вареники, прийде на вас масниця!
Прийшла масниця, а доводиться поститься…!
Вареник із сиром та гречані млинці в це свято було визначене давнім обрядом жертвоприношення молочних та рослинних продуктів для закликання сонячного тепла.
День Св. Варвари (17 грудня) святкуютьь тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й пирхуни – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий. Відтак невдаху довгий час дражнили «пирхуном».[41] Варвари то молодіжне свято. Дівчата готували до святкового столу вареники з маком і запрошували хлопців. Вони мали з собою принести медівку[42]. Куштуючи обрядову страву, хлопцям треба бути уважними, адже хитрі дівчата, заради забави, один із вареників начиняють шматком вовни. Ото ж все сміху коли хтось скуштує такий сюрприз![43]
На Сорока святих [22 березня] – свято зустрічі весни, яке українські селяни відзначали 9 березня за старим стилем, вважалося за необхідне варити 40 вареників чи пекти 40 бубликів, пампушок[44].
У поліських селах на Маковія[45] варили вареники з маком, пекли пиріжки з маком, варили макову юшку[46]. Бо сам мак символізує чоловічу силу, а вареник з маком ліплений жінкою символізує єдність жіночого і чоловічого начал, сімейну гармонію.
Дуже цікавою є коротенька демонологічна розповідь Бойківщини «Вставайте, вмерлі», що яскраво підкреслює страву нашу, як обрядову (символ поминання померлих). Бо в цій розповіді п’яний поляк запрошуєь мертвих такими словами: «Вставайте, мертві, будете пироги жерти!»
Вареники були і об’єктом ворожіння щодо майбутнього. В цьому процесі приймали участь дівчата на виданні і менше хлопці. Готовили вареники з певними начинками. До пирога заліплювали: сіль – аби було «вредне» життя, з певним паскудством; монети – на грошовий достаток; перець – на важке життя; клали ще й папірець з надписом «лялька»[54]. І цю записку – ляльку, хто матиме з нею вареник, той матиме і дитину.
Але в наші часи при такому ворожінні до начинки додають, окрім названого ще й вату, для легкого життя; лимонну кислоту для нелегкого.
До речі, у давнину вареники символізували продовження роду. Саме тому дівчата-дружки на другий день весілля приносили вареники молодій. Брали із собою вареники і жінки, що йшли відвідати подругу-породіллю. Вручали цей нехитрий дарунок молодій матері, подруги приказували: «Щоб повна була, як вареник».[55] Також на Турківщині в с. Ясениця побутує така традиція: коли на Святий вечір варять пироги, то воду в якій їх варили не виливали, а зберігали як засіб для злиття вроків (пороблень).
Микола Маркевич згадує у «Звичаях…», що на зібрані гроші, які були викупом за колодку, яку чіпляли парубкам і дівчатам, за те, що не одружились минулого року, пирували на Масляну варениками із сметаною, замість «блиновь московскихь».
Тема вареників збереглась добре і в народних піснях, зокрема в жартівливих, а в традиції наш народ завше співає про те, що любить. Такою народною жартівливою піснею з багатьма варіантами співання є і залишається пісня «Служив козак у війську[56]».
Проаналізувавши текст пісні, як певне фольклорне народне джерело, зрозуміємо, що вареники були
їжею козацької кухні, які варили традиційно із сирною начинкою та зберігали в макітрі, про що згадує останній рядок пісні.
Служив козак у війську,
Мав років двадцять три.
Любив козак дівчину
І з сиром пироги…
…Сотня пішла в атаку,
Пробила ворогів,
Відібрали дівчину,
Й макітру пирогів…
Під час жнив прадавні українці їли вареники як ритуальну страву. Вареник не випадково за формою нагадує місяць у пору його
першої чветрі — коли вирішувалася доля врожаю. Така їжа мала надати женцям «місячної» наснаги. Під час перепочинку виконувалися жниварські пісні, наприклад така, що записана на Київщині[57]:
Вже місяць спадає,
А краю все немає…
Ой, нумо, поспішімо,
Жнива вчасно
завершімо!
Недалечко до межі,
Варенички у діжі!
Не барімося на лані –
Варенички у сметані!
Є різноманітна кількість прислів’їв та приказок, щодо вареників (пирогів). Здебільшого вони мають побутовий характер, а також виконують роль ототожнення, змальовують, порівнюють вареник із людиною/частинами її тіла, наприклад, «тлуста (повна) як вареник», «губи, як вареник» чи «наставив вуха, як вареники» і т.п. Прислів’я про вареники зберегли і посуд в якому їх зберігали – макітру: «Вареники ті самі та інша макітра», «Через ваші вареники не можна в свою макітру заглянути». Вислови про нашу страву можуть містити і дві назви, як вареники, так і пироги, що свідчить про безглуздя два слова тлумачити, як різні види страв. Це ми яскраво прочитаємо в посібнику Лепехи Т.В.[58] В ньому він наводить такі рядки «…Пироги – доступна з економічного погляду улюблена страва українців. Як і вареники, пироги є символом місяця…Тому популярні в народі вироби з тіста як пироги та вареники навіть у піснях оспівані…» Але я вважаю, що говорити про цю страву маємо в тандемі – пироги-вареники, без усяких «як». Отже, згадують два слова такі вислови: «Йти до ляхів — не їсти пирогів (пирогів Ляхи не печуть, а пирогами звуть варені пироги — вареники)», «Вареники, пироги, — помяни нас Господи!».
В українській традиції казкарства зображено багато елементів про побут, одяг, та й багатим джерелом на інформацію казка залишається про народну їжу. Говорячи про вареники, зазначмо такий факт, що назва пироги в українських казках згадується частіше ніж вареники. Дуже цікавою є коротенька демонологічна розповідь Бойківщини «Вставайте, вмерлі[59]», що яскраво підкреслює страву нашу, як обрядову (символ поминання померлих). Бо в цій розповіді п’яний поляк запрошує мертвих такими словами: «Вставайте, мертві, будете пироги жерти!» У казках вареник виступав ще й засобом приховання смерті, мовляв, через вареник вдавилася людина і відтак померла. Таке нам ілюструє бойківська казка «Про свекруху, невістку і хитрого гробаря»[60]. В ній свекруха повеліла невістці повіситись, а та відповіла, що не вміє і просить їй показати. Поки свекруха показувала – невістка столик ногою й задушилась від того свекруха, тоді «невістка зняла стару, посадила за стіл, взяла пирогів, умочила пиріг у сметану і запхала матері у писок». Чоловік запитавши де мати, отримав ось таку відповідь: «Йой, не питай, мати пирогом удавилась».
Вареники є українською традиційною стравою, яка складається з мінімум п’яти складників, що творять не лише їжу, а й символ з древніми віруваннями та знаннями. У варениках є характерне уміле поєднання різних продуктів: як тваринного, так і рослинного походження. В якості наповнення виступали: сир (бринза), варена капуста, картопля, терта квасоля, калина, пшоняна каша, гречана каша із сиром, чорниці, черешні, товчені груші, товчені сухофрукти, мак, урда, борошно на шкварках. Начинкою для них було практично усе, але в залежності від регіону. Однозначно, традиційною начинкою для українців були вареники з вишнею та сиром, а з 18 ст. ще й з картоплею[61]
Вареники були улюбленою стравою сільського населення досліджуваного району України [північно-східних районів України – О.С.], але готували їх досить рідко, здебільшого на свята або інколи в неділю, що пояснювалося тяжким матеріальним становищем більшості селян.[62] Стародавні звичаї в кулінарній творчості українського народу постійно оновлюється та вдосконалюються. Ці кулінарні таємниці передаються від поколінні до покоління, з роду в рід. А це є тією ниткою, яка нас єднає, з нашим таки минулим у сьогоденні, навіть через таку страву, як вареники.
2.2.Вареники в літературі
(Степан Руданський
«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»)
Сидить
москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у
тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати
Служив козак у війську,
Мав років двадцять три.
Любив козак дівчину
І з сиром пироги
Приспів :
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви —
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Ішов козак на стежу
Помежи терени,
Побачив він дівчину
Що несла пироги.
Приспів :
«Чи знаєш, дівчинонько,
Про мої мрії-сни?
Чи знаєш, що я люблю
Із сиром пироги?»
Приспів :
Дівчина як почула
Козацькі мрії-сни
То й зразу ж запросила
На свіжі пироги.
Приспів :
Сіли вони у парі
Близенько води,
Вона його цілує,
А він їсть пироги.
Приспів :
Далеко десь у полі
З’явились вороги.
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Приспів :
Козак мав довгі ноги,
Скакав через рови,
Прилетів він до сотні,
І крикнув: «Вороги!»
Приспів :
Сотня пішла в атаку,
Пробила ворогів,
Відібрали дівчину,
Й макітру пирогів.
Або ще такий варіант цієї жартівливої пісні з назвою «Був собі гарний хлопець»:[64]
Був собі
гарний хлопець
Мав років двадцять три,
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Чи теплі, чи студені
Чи з білої муки
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.
Із гори високої
Напали вороги,
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Козак наш сів тай плаче
Прокляті вороги
Візьміть собі дівчину,
Віддайте пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Візьміть собі дівчину,
Віддайте пироги.
Козак мав довгі ноги
Скакав через степи
Дівчину рятувати,
Бо вже з'їв пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Дівчину рятувати,
Бо вже з'їв пироги.
______________________________________________________
[1] Українська етнологія: Навч. посібник / За ред.. В.
Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – С.188.
[2] Степанович Є.П. Страви української кухні в піст. –
Київ-Житомир: Пошуково-видавниче
агентство «Книга пам’яті Україні», Редакційно-видавниче підприємство «Льонок»,
1998. – С.84-85.
[3] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23-24.
[4] Культура і побут населення України: Навч. посібник. / В.І.
Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С.112.
[5] Страва з крутого підсоленого пшеничного тіста, яке
розтирається з борошно у дерев’яних ночвах до утворення кульок і вариться у
воді або у молоці.
[6] Страва з густо запареного борошна, звич.
гречаного.
[7] Страва з гречаного чи житнього борошно із солодом,
подібна до густого киселю.
[8] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.522.
[9] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.522.
[10] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[11] Культура і побут населення України: Навч.
посібник./ В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. –
С. 112.
[12] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А. Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[13] Рідше з житньої.
[14] Про макову начинку згадує і українська народна казка
«Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат» .
[15] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А.Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.177.
[16] Борошняна начинка була типовою для Полтави і південної
Чернігівщини.
[17] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних
районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23.
[18] Культура і побут населення України: Навч. посібник. /
В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С.
112-113.
[19] Сокол І.О. Найкращі страви української кухні [Текст]. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного
Дозвілля», 2008. – С.69.
[20] Абельмас Н.В. Українська кухня. Найсмачніші страви
на святковому столі. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С.79.
[21] Див. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний
календар. – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.
[22] Закарпатські народні страви./ Упорядник М.А. Мицько. – Ужгород: Карпати, 1990. – С.4.
[23] Готування: Замісити круте тісто, дайте постояти півгодини.
Картоплю відварити і розім'яти гарячою. Цибулю і папороть дрібно нарізати і злегка
обсмажити, змішати з картоплею. Вареники ліплять як звичайно. Готові вареники
при подачі поливають олією зі смаженою цибулею чи сметаною.
[24] Лепеха Т.В. Українська етнологія. – Івано-Франківськ: Лілея
– НВ, 2004. – С.236.
[25] Культура і побут населення України6 Навч. посібник. /
В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С. 113.
[26] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[27] Абельмас Н.В. Українська кухня. Найсмачніші страви
на святковому столі. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С.80.
[28] З розповіді про мандрівку батька на Турківщину о.
Олександра Копистинського.
[29] Зі розповіді о. Олександра Копистинського із с.
Вороблевичі, Дрогобицького р-ну. За цим
господиня своїх гостей в знак гостини
питала: «Вам які вареники робити: плескані чи порскані?
[30] Див. Лепеха
Т.В. Українознавство: Навч. посіб. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2005. –
С.236.
[31] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.520.
[32] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А. Мірошниченко. – донецьк6 ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[33] 'Грибок М. I. 'Духовна єдність земель і поколінь України. Символи та знаки' Міжнародний
семінар: Бджільництво України та Кореї: сьогодення і перспективи — Київ,
16 червня, 2007 // http://www.honeyua.com.ua/
[34] Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. /
Худож.–оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. –
Харків: Фоліо, 2005. – С.83.
[35] Страви на Свят-вечір / Упоряд., автор вступ. ст.
Н.Ю.Мельничук. – Львів: Каменяр, 1992. – С.3.
[36] Стави на Свят-вечір / Упоряд., автор вступ. ст.
Н.Ю. Мельничук. – Львів: Каменяр, 1992. – С. 3-4.
[37] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.528.
[38] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії. /
Укладач С.А. Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[39] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.74.
[40] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.74.
[41] Скуратівський В.Т.Місяцелік: Український народний
календар. – К.: Мистецтво, 1992. – С.155.
[42] Лікувально-звеселяючий напій із бджоляного меду
(медове вино).
[43] Українські народно-календарні звичаї: Зима // www.svij.com.ua/
[44] Українське народознавство: Навч. посіб. / за ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.529.
[45] 14 серпня.
[46] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.530.
[47] Шкода М.Н. Традиції і свята українського народу. – Донецьк:
ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – С.8.
[48] Матчак Ярина. Фатум у варениках…// Україна молода.
– 2007. – 12 грудня. – №230. //www.umoloda.kiev.ua/
[49] Українське народознавство: Навч. посіб. / за ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[50] Перший день Великого посту називається «жилавий»
понеділок, бо в цей день господині печуть житні коржі – «жиляники».
[51] Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний
нарис./ Худож.–оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо, 2005. –
С.123.
[52] Там же. С.124.
[53] З розповіді Юлії Рубель, с. В.Висоцьке,
Турківського р-ну.
[54] З розповіді Юлії Рубель, 45 років, С. В. Висоцьке,
Турківського р-ну.
[55] Сокол І.О. Найкращі страви української кухні
[Текст]. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008. – С.68.
[56] Пісня мого серця: Збірник / Упоряд. В.В.
Полковенко. – К.: Молодь, 1994. – С.65-66.
[57] Соколенко Л. З народної криниці. // Персонал плюс. – 8-14 серпня. – 2007. – № 30.//www.personal-plus.net/
[58] Див. Лепеха Т.В. Українознавство: Навч. посіб. –
К: Вид. центр «Просвіта», 2005. – 376 с.
[61] У 1551 р вперше завезена в Європу (Іспанію)
священиком-конкістадором Сьєсом де Леоном, а на початку 18 ст. завезена до Росії
імператором Петром І
[62] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23.
[63] Служив козак у війську (жартівлива пісня) // http://uk.wikisource.org/wiki /
[64] Був собі гарний хлопець (жартівлива пісня). // http://uk.wikisource.org/wiki /
Не кожен їх варить, але кожен хвалить…
Народна мудрість
Такий важливий компонент традиційної культури, як їжа, найдовше зберігає етнічні особливості.[1] Тому саме кожна нація має свої виразники унікальності, не лише в мові, одязі, менталітеті, а також у національній кухні, що яскраво репрезентує нашу культуру у сфері традиції народної їжі не лише в Україні, а також закордоном. Їжа тут виступає не лише продуктом із складників, а також ще й символом самобутності й своєрідності, за яким дозволено читати неписану історію народних уявлень та знань.
Народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна пишатися, який не слід забувати[2]. Вивчення народної кухні є також предметом етнографії, де з допомогою її лінз, окрім смачного й запашного продукту, ми маємо вбачати певні елементи в українській культурі, які пояснюють значення/символіку страв. Адже їх готували
з певною метою, на певні свята – календарного (обрядового) циклу. Але, звісно, є страви в Україні добре відомі загалу, а саме: борщ і вареники, галушки і т. д.
Вареники вважаються стравою, більш характерною для української кухні, проте на північному сході України вони такою ж мірою побутують і в росіян, зокрема в деяких південноросійських селах (Банище, Рогова), розташованих переважно в районах басейну Дніпра.[3] Але зробивши поправку слід говорити, що національна кухня існує в межах етнічних кордонів, які не збігаються з політичними, тому вареники більшою мірою побутують не в росіян, а в українців, які проживають в Росії.
Ще виникають двозначності навколо термінів: «вареники» чи «пироги». Але під поняттям вареники ми будемо використовувати й поняття пироги. Ці поняття є регіонально усталені. Вареники – загальноукраїнське, а пироги – західно-українське (галицьке).
Вареники у структурі обрядової (святкової) їжі.
Вареники у структурі святкової й обрядової їжі займали далеко не останню позицію. Вони виступали формою родинного спілкування, виконували об’єднувальні функції (родини; при приготуванні страви могли збиратися жінки чи дівчата, які разом замішували тісто, разом ліпили вареники, їх разом їли, і все це у супроводі жартів та пісень), а також символічні функції (народження, достатку, багатства, місяця, чоловічий символ, першопочатковості, зародження), магічну функцію (готували тоді, коли народжувалася худоба, яка мала бути такою товстою як вареник). Тому вареники були у структурі сімейних обрядів (уродин, поминок, весілля) та календарних (здебільшого зимового циклу). Але однозначно, вареники тяжіли у приготуванні, як родинна страва, і її сім’я споживала традиційно з однієї посудини. Лепеха Т.В.[30] у своєму посібнику стверджує, що вареники (пироги) є символом місяця, тому упродовж тисячоліть були ритуальною стравою, яку присвячували астральному богові Місяцю, а вже за християнства – це як святкова, так і щоденна їжа. Тому в символіці є місце трактувати вареник, як символ місяця.
У структурі календарного циклу вареники були на свята: Сорока святих (22 березня), де ліпили сорок вареників; Масляну, де вареники були головною стравою; на Сиропуст, на Святвечір, де з поміж 12 (7, 9) страв обов’язково готували й вареники; на св.Андрія (13 грудня), з метою ворожіння; На Щедрий вечір, як обдарування; на Русальний тиждень і на Трійцю, де обрядовими вважалися пироги, коржі та яєчня. Їжа українців за часом уживаннята престижністю поділялася на дві великі групи: щоденна і святкова. За вмістом основного продукту – на борошняну, овочеву, молочну, круп’яну, м’ясну, фруктову та комбіновану[31].
Вареники – одна з найвідоміших та найулюбленіших українських страв. В Україні вареники із сиром були обрядовою стравою, їх їли протягом усієї Масниці, а також на Сиропуст.[32] Різдвяно-новорічні свята були пов’язані з обрядом поминання померлих, тому саме споживання куті було ритуальним принесенням жертви, як і капусняк, риба, голубці, м'ясо та вареники. Звісно вареники на Різдво мають бути пісним, без сиру і м’яса. Символом молодого місяця та продовженням роду.[33]
Щодо страв Щедрого Вчора, то вони не скрізь однакові: понад Дністром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».[34] Також на свято Щедрого вечора щедрувальників обдаровували за їх вітання платнею у вигляді: паляниць, ковбаси, пампушок і також варениками.
Символіка Свят-вечірніх страв значною мірою пов’язана із забезпеченнямдобробуту.[35] Свят-вечірні страви мають відповідно містити в собі великий заряд необхідної для забезпечення добробуту життєдайної енергії. Втіленням чоловічої «сонячної» енергії виступають, зокрема, калачі, хліби, що за своєю формою нагадують сонце. Цей же вид енергії містять у собі й вареник, який асоціюються з Місяцем. Жіночу «вологу» енергію представляє риба. Згідно з народним світорозумінням, поєднання у стравах цих обох начал є джерелом новоутвореної енергії тяжіння, любові, життя.[36]
І також своєрідного «зачаття», бо заглибившись, ми побачимо, що вареник це свого роду мішечок, «утроба», тобто те, що має народитися у сім’ї, в якості багатства та достатку.
Зимовий цикл календарних свят закінчувався Масляною, де були вареники із сиром чи бринзою, млинці на молочній каші[37]. В Україні вареники із сиром були обрядовою стравою, їх їли протягом усієї Масниці, а також на Сиропуст.[38]Але саме вареники, поправу, вважалися (і до сих пір вважаються) головною їжею саме на Масляну.
На початку ХХ ст. на Слобожанщині під час масляної обрядових страв, у прямому розумінні слова, не готували. Але під час гулянь і масових розваг широко вживали млинці з маслом, особливо характерні для Росії, і вареники з сиром – для України.[39] Масляна, яка символізувала добробут, не завжди відповідала цьому призначенню, так за бідністю більшість селян не мали в ці дні необхідних продуктів – ні м’яса, ні сиру, ні борошна – для приготування вареників і млинців. В тому в народі говорили[40]:
Чекайте, вареники, прийде на вас масниця!
Прийшла масниця, а доводиться поститься…!
Вареник із сиром та гречані млинці в це свято було визначене давнім обрядом жертвоприношення молочних та рослинних продуктів для закликання сонячного тепла.
День Св. Варвари (17 грудня) святкуютьь тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й пирхуни – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий. Відтак невдаху довгий час дражнили «пирхуном».[41] Варвари то молодіжне свято. Дівчата готували до святкового столу вареники з маком і запрошували хлопців. Вони мали з собою принести медівку[42]. Куштуючи обрядову страву, хлопцям треба бути уважними, адже хитрі дівчата, заради забави, один із вареників начиняють шматком вовни. Ото ж все сміху коли хтось скуштує такий сюрприз![43]
На Сорока святих [22 березня] – свято зустрічі весни, яке українські селяни відзначали 9 березня за старим стилем, вважалося за необхідне варити 40 вареників чи пекти 40 бубликів, пампушок[44].
У поліських селах на Маковія[45] варили вареники з маком, пекли пиріжки з маком, варили макову юшку[46]. Бо сам мак символізує чоловічу силу, а вареник з маком ліплений жінкою символізує єдність жіночого і чоловічого начал, сімейну гармонію.
Дуже цікавою є коротенька демонологічна розповідь Бойківщини «Вставайте, вмерлі», що яскраво підкреслює страву нашу, як обрядову (символ поминання померлих). Бо в цій розповіді п’яний поляк запрошуєь мертвих такими словами: «Вставайте, мертві, будете пироги жерти!»
Вареники були і об’єктом ворожіння щодо майбутнього. В цьому процесі приймали участь дівчата на виданні і менше хлопці. Готовили вареники з певними начинками. До пирога заліплювали: сіль – аби було «вредне» життя, з певним паскудством; монети – на грошовий достаток; перець – на важке життя; клали ще й папірець з надписом «лялька»[54]. І цю записку – ляльку, хто матиме з нею вареник, той матиме і дитину.
Але в наші часи при такому ворожінні до начинки додають, окрім названого ще й вату, для легкого життя; лимонну кислоту для нелегкого.
До речі, у давнину вареники символізували продовження роду. Саме тому дівчата-дружки на другий день весілля приносили вареники молодій. Брали із собою вареники і жінки, що йшли відвідати подругу-породіллю. Вручали цей нехитрий дарунок молодій матері, подруги приказували: «Щоб повна була, як вареник».[55] Також на Турківщині в с. Ясениця побутує така традиція: коли на Святий вечір варять пироги, то воду в якій їх варили не виливали, а зберігали як засіб для злиття вроків (пороблень).
Микола Маркевич згадує у «Звичаях…», що на зібрані гроші, які були викупом за колодку, яку чіпляли парубкам і дівчатам, за те, що не одружились минулого року, пирували на Масляну варениками із сметаною, замість «блиновь московскихь».
Тема вареників збереглась добре і в народних піснях, зокрема в жартівливих, а в традиції наш народ завше співає про те, що любить. Такою народною жартівливою піснею з багатьма варіантами співання є і залишається пісня «Служив козак у війську[56]».
Проаналізувавши текст пісні, як певне фольклорне народне джерело, зрозуміємо, що вареники були
їжею козацької кухні, які варили традиційно із сирною начинкою та зберігали в макітрі, про що згадує останній рядок пісні.
Служив козак у війську,
Мав років двадцять три.
Любив козак дівчину
І з сиром пироги…
…Сотня пішла в атаку,
Пробила ворогів,
Відібрали дівчину,
Й макітру пирогів…
Під час жнив прадавні українці їли вареники як ритуальну страву. Вареник не випадково за формою нагадує місяць у пору його
першої чветрі — коли вирішувалася доля врожаю. Така їжа мала надати женцям «місячної» наснаги. Під час перепочинку виконувалися жниварські пісні, наприклад така, що записана на Київщині[57]:
Вже місяць спадає,
А краю все немає…
Ой, нумо, поспішімо,
Жнива вчасно
завершімо!
Недалечко до межі,
Варенички у діжі!
Не барімося на лані –
Варенички у сметані!
Є різноманітна кількість прислів’їв та приказок, щодо вареників (пирогів). Здебільшого вони мають побутовий характер, а також виконують роль ототожнення, змальовують, порівнюють вареник із людиною/частинами її тіла, наприклад, «тлуста (повна) як вареник», «губи, як вареник» чи «наставив вуха, як вареники» і т.п. Прислів’я про вареники зберегли і посуд в якому їх зберігали – макітру: «Вареники ті самі та інша макітра», «Через ваші вареники не можна в свою макітру заглянути». Вислови про нашу страву можуть містити і дві назви, як вареники, так і пироги, що свідчить про безглуздя два слова тлумачити, як різні види страв. Це ми яскраво прочитаємо в посібнику Лепехи Т.В.[58] В ньому він наводить такі рядки «…Пироги – доступна з економічного погляду улюблена страва українців. Як і вареники, пироги є символом місяця…Тому популярні в народі вироби з тіста як пироги та вареники навіть у піснях оспівані…» Але я вважаю, що говорити про цю страву маємо в тандемі – пироги-вареники, без усяких «як». Отже, згадують два слова такі вислови: «Йти до ляхів — не їсти пирогів (пирогів Ляхи не печуть, а пирогами звуть варені пироги — вареники)», «Вареники, пироги, — помяни нас Господи!».
В українській традиції казкарства зображено багато елементів про побут, одяг, та й багатим джерелом на інформацію казка залишається про народну їжу. Говорячи про вареники, зазначмо такий факт, що назва пироги в українських казках згадується частіше ніж вареники. Дуже цікавою є коротенька демонологічна розповідь Бойківщини «Вставайте, вмерлі[59]», що яскраво підкреслює страву нашу, як обрядову (символ поминання померлих). Бо в цій розповіді п’яний поляк запрошує мертвих такими словами: «Вставайте, мертві, будете пироги жерти!» У казках вареник виступав ще й засобом приховання смерті, мовляв, через вареник вдавилася людина і відтак померла. Таке нам ілюструє бойківська казка «Про свекруху, невістку і хитрого гробаря»[60]. В ній свекруха повеліла невістці повіситись, а та відповіла, що не вміє і просить їй показати. Поки свекруха показувала – невістка столик ногою й задушилась від того свекруха, тоді «невістка зняла стару, посадила за стіл, взяла пирогів, умочила пиріг у сметану і запхала матері у писок». Чоловік запитавши де мати, отримав ось таку відповідь: «Йой, не питай, мати пирогом удавилась».
Вареники є українською традиційною стравою, яка складається з мінімум п’яти складників, що творять не лише їжу, а й символ з древніми віруваннями та знаннями. У варениках є характерне уміле поєднання різних продуктів: як тваринного, так і рослинного походження. В якості наповнення виступали: сир (бринза), варена капуста, картопля, терта квасоля, калина, пшоняна каша, гречана каша із сиром, чорниці, черешні, товчені груші, товчені сухофрукти, мак, урда, борошно на шкварках. Начинкою для них було практично усе, але в залежності від регіону. Однозначно, традиційною начинкою для українців були вареники з вишнею та сиром, а з 18 ст. ще й з картоплею[61]
Вареники були улюбленою стравою сільського населення досліджуваного району України [північно-східних районів України – О.С.], але готували їх досить рідко, здебільшого на свята або інколи в неділю, що пояснювалося тяжким матеріальним становищем більшості селян.[62] Стародавні звичаї в кулінарній творчості українського народу постійно оновлюється та вдосконалюються. Ці кулінарні таємниці передаються від поколінні до покоління, з роду в рід. А це є тією ниткою, яка нас єднає, з нашим таки минулим у сьогоденні, навіть через таку страву, як вареники.
2.2.Вареники в літературі
(Степан Руданський
«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»)
Сидить
москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у
тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати
Служив козак у війську,
Мав років двадцять три.
Любив козак дівчину
І з сиром пироги
Приспів :
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви —
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Ішов козак на стежу
Помежи терени,
Побачив він дівчину
Що несла пироги.
Приспів :
«Чи знаєш, дівчинонько,
Про мої мрії-сни?
Чи знаєш, що я люблю
Із сиром пироги?»
Приспів :
Дівчина як почула
Козацькі мрії-сни
То й зразу ж запросила
На свіжі пироги.
Приспів :
Сіли вони у парі
Близенько води,
Вона його цілує,
А він їсть пироги.
Приспів :
Далеко десь у полі
З’явились вороги.
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Приспів :
Козак мав довгі ноги,
Скакав через рови,
Прилетів він до сотні,
І крикнув: «Вороги!»
Приспів :
Сотня пішла в атаку,
Пробила ворогів,
Відібрали дівчину,
Й макітру пирогів.
Або ще такий варіант цієї жартівливої пісні з назвою «Був собі гарний хлопець»:[64]
Був собі
гарний хлопець
Мав років двадцять три,
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.
Чи теплі, чи студені
Чи з білої муки
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.
Із гори високої
Напали вороги,
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги.
Козак наш сів тай плаче
Прокляті вороги
Візьміть собі дівчину,
Віддайте пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Візьміть собі дівчину,
Віддайте пироги.
Козак мав довгі ноги
Скакав через степи
Дівчину рятувати,
Бо вже з'їв пироги.
Ой чули, чули, чули,
Ой чули, чули ви?
Дівчину рятувати,
Бо вже з'їв пироги.
______________________________________________________
[1] Українська етнологія: Навч. посібник / За ред.. В.
Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – С.188.
[2] Степанович Є.П. Страви української кухні в піст. –
Київ-Житомир: Пошуково-видавниче
агентство «Книга пам’яті Україні», Редакційно-видавниче підприємство «Льонок»,
1998. – С.84-85.
[3] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23-24.
[4] Культура і побут населення України: Навч. посібник. / В.І.
Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С.112.
[5] Страва з крутого підсоленого пшеничного тіста, яке
розтирається з борошно у дерев’яних ночвах до утворення кульок і вариться у
воді або у молоці.
[6] Страва з густо запареного борошна, звич.
гречаного.
[7] Страва з гречаного чи житнього борошно із солодом,
подібна до густого киселю.
[8] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.522.
[9] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.522.
[10] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[11] Культура і побут населення України: Навч.
посібник./ В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. –
С. 112.
[12] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А. Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[13] Рідше з житньої.
[14] Про макову начинку згадує і українська народна казка
«Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат» .
[15] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А.Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.177.
[16] Борошняна начинка була типовою для Полтави і південної
Чернігівщини.
[17] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних
районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23.
[18] Культура і побут населення України: Навч. посібник. /
В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С.
112-113.
[19] Сокол І.О. Найкращі страви української кухні [Текст]. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного
Дозвілля», 2008. – С.69.
[20] Абельмас Н.В. Українська кухня. Найсмачніші страви
на святковому столі. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С.79.
[21] Див. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний
календар. – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.
[22] Закарпатські народні страви./ Упорядник М.А. Мицько. – Ужгород: Карпати, 1990. – С.4.
[23] Готування: Замісити круте тісто, дайте постояти півгодини.
Картоплю відварити і розім'яти гарячою. Цибулю і папороть дрібно нарізати і злегка
обсмажити, змішати з картоплею. Вареники ліплять як звичайно. Готові вареники
при подачі поливають олією зі смаженою цибулею чи сметаною.
[24] Лепеха Т.В. Українська етнологія. – Івано-Франківськ: Лілея
– НВ, 2004. – С.236.
[25] Культура і побут населення України6 Навч. посібник. /
В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – К.: Либідь, 1991. – С. 113.
[26] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[27] Абельмас Н.В. Українська кухня. Найсмачніші страви
на святковому столі. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С.80.
[28] З розповіді про мандрівку батька на Турківщину о.
Олександра Копистинського.
[29] Зі розповіді о. Олександра Копистинського із с.
Вороблевичі, Дрогобицького р-ну. За цим
господиня своїх гостей в знак гостини
питала: «Вам які вареники робити: плескані чи порскані?
[30] Див. Лепеха
Т.В. Українознавство: Навч. посіб. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2005. –
С.236.
[31] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.520.
[32] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії /
Укладач С.А. Мірошниченко. – донецьк6 ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[33] 'Грибок М. I. 'Духовна єдність земель і поколінь України. Символи та знаки' Міжнародний
семінар: Бджільництво України та Кореї: сьогодення і перспективи — Київ,
16 червня, 2007 // http://www.honeyua.com.ua/
[34] Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. /
Худож.–оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. –
Харків: Фоліо, 2005. – С.83.
[35] Страви на Свят-вечір / Упоряд., автор вступ. ст.
Н.Ю.Мельничук. – Львів: Каменяр, 1992. – С.3.
[36] Стави на Свят-вечір / Упоряд., автор вступ. ст.
Н.Ю. Мельничук. – Львів: Каменяр, 1992. – С. 3-4.
[37] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.528.
[38] Велика енциклопедія української домашньої кулінарії. /
Укладач С.А. Мірошниченко. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.176.
[39] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.74.
[40] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.74.
[41] Скуратівський В.Т.Місяцелік: Український народний
календар. – К.: Мистецтво, 1992. – С.155.
[42] Лікувально-звеселяючий напій із бджоляного меду
(медове вино).
[43] Українські народно-календарні звичаї: Зима // www.svij.com.ua/
[44] Українське народознавство: Навч. посіб. / за ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.529.
[45] 14 серпня.
[46] Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред.
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.530.
[47] Шкода М.Н. Традиції і свята українського народу. – Донецьк:
ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – С.8.
[48] Матчак Ярина. Фатум у варениках…// Україна молода.
– 2007. – 12 грудня. – №230. //www.umoloda.kiev.ua/
[49] Українське народознавство: Навч. посіб. / за ред..
С.П. Павлюка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2004. – С.523.
[50] Перший день Великого посту називається «жилавий»
понеділок, бо в цей день господині печуть житні коржі – «жиляники».
[51] Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний
нарис./ Худож.–оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо, 2005. –
С.123.
[52] Там же. С.124.
[53] З розповіді Юлії Рубель, с. В.Висоцьке,
Турківського р-ну.
[54] З розповіді Юлії Рубель, 45 років, С. В. Висоцьке,
Турківського р-ну.
[55] Сокол І.О. Найкращі страви української кухні
[Текст]. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008. – С.68.
[56] Пісня мого серця: Збірник / Упоряд. В.В.
Полковенко. – К.: Молодь, 1994. – С.65-66.
[57] Соколенко Л. З народної криниці. // Персонал плюс. – 8-14 серпня. – 2007. – № 30.//www.personal-plus.net/
[58] Див. Лепеха Т.В. Українознавство: Навч. посіб. –
К: Вид. центр «Просвіта», 2005. – 376 с.
[61] У 1551 р вперше завезена в Європу (Іспанію)
священиком-конкістадором Сьєсом де Леоном, а на початку 18 ст. завезена до Росії
імператором Петром І
[62] Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян
північно-східних районів України. – К.: Наукова думка, 1982. – С.23.
[63] Служив козак у війську (жартівлива пісня) // http://uk.wikisource.org/wiki /
[64] Був собі гарний хлопець (жартівлива пісня). // http://uk.wikisource.org/wiki /
вторник, 27 июля 2010 г.
Цікаве місто: Дрогобич
Кожне місто має певні свої особливості, цікаві місця, різні назви. Такою цікавою частиною міста є мікрорайон Коновальця. Ця вулиця, що побудована на колишніх болотах і активно розбудовується налічує близько 22 будинків п’яти та дев’яти поверхів. Але цікавим у цій вулиці є її три неофіційні назви, а саме: «райони», які умовно простягаються від вул. В. Великого (від недіючого магазину «Світанок», назва якого перейшла, як назва місцевості з ринком «Володар»); друга назва, це «італійський квартал», яка виникла не на порожньому місті. Тут багато квартир побудовані за кошт наших заробітчан із Італії. Третя назва це «Нью-Йорк», якою називають лише нову частину мікрорайону з 15 будинку й далі.
Можливо лише не тутешній скаже, що тут спокійно. А я би дав цьому району ще одну неофіційну назву – «квартал феєрверків», хоча він таким був до фінансової кризи. Тут практично постійно в день чи о 10 годині чи о 2 ночі вогні по небу танцювали і не раз на тиждень. Буцімто тут Новий рік близько трьох разів, а особливо в уїк-енд. Вмів все ж таки народ створювати собі атмосферу свята.
З упевненістю багатьох і я скажу, що на «районах» проживає «півміста». Річ не в кількості населення, а в кількості людей з професіями, що є шанованою елітою її. Довести це легко, якщо знаєш жителів та галузь їхньої праці та посади. Це як: судді , викладачі та співробітники головного корпусу ДДПУ, директори центральних магазинів та ресторану, лікарі дорослої поліклініки, юристи, митики, бухгалтері, співробітники мерії, прокурор, працівники пенсійного фонду, податківці, полісмени, священики, депутати міської ради, інженери, викладачі Дрогобицького нафтового технікуму. І до цього повного списку ще й єдині трійнята на ціле місто. Але також вважається, що найнебезпечнішими вулицями є Самбірська та Коновальця. Саме до них припадає найбільший відсоток замовлень таксі в нічну пору. Також окрасою району є два дерев’яні храми: нещодавно відкритий храм в гуцульському стилі Блаженних дрогобицьких свяченомучеників Северина, Якима та Віталія та неподалік у сто метрів будується трьох банна православна церква Богородиці. І самі ці церкви поруч із трьома наявними: Св. Юра, Параскеви-Пятниці та Чесного Хреста, назвуть поправу Дрогобич – містом дерев’яних храмів.
Олег Стецюк
Близька, інша Європа: Словаччина та Польща
Прийняті стереотипи, щодо Європи, щодо кращості та безпечності закордоння інколи дивують та вражають. Так, близьке зарубіжжя цікаве, інше. Але яке ж воно?
Коли ви перетинаєте кордон україно-польський, скажімо в Шегинях, то декілька кілометрів у вас ще діятимуть українські мобільні оператори. В очі впадає висока якість доріг (якої хотілося б заздрісно й собі). Інколи важко сказати без пильності, де ти, що за ґміна (адміністративна одиниця, на кшталт районів в Україні) через невеличкі дорожні таблички салатового кольору. Не беручи до уваги доріг, то панорама та вид дуже схожий на український: ті ж великі чиїсь «замки». Але поляки люблять окрім будувати гарно, ще й прикрашати зі смаком ділянки (в цьому сенсі вони мастаки). І це робить практично кожен власник дому. Говорячи про ставлення, то до Нас воно різне. А якщо сказавши, що ти з Львовщизни (Львівщини), тебе сприймуть по-іншому, навіть краще.
У спілкуванні з нашими сусідами ти чуєш хвалу наших українських товарів, на закупи яких їдуть до нас, а саме: горілка, сухарики, сигарети, пиво, халва й інші солодощі, які вони цінують та неодмінно купують оптом. Суперечливим у спілкуванні завше виступає вічний поділ «де чия земля». Із усього цього найсуперечливішим був «їхній коханий» Львів. Що навідріз для них залишається таким. Один навіть промовився оригінальною фразою: «Для поляка не бути у Львові, це те саме, що для мусульманина не побувати в Мецці». За невеликий відрізок часу від соцминулого до теперішнього європейськість заполонила усе, і поряд з охайними дорогами ти побачиш доріжки для велосипедів, що вважається альтернативним засобом пересування. Також не позичати нам і порядків, виконання законів (не лише де-юре, а й де-факто). Перехід через дорогу, сідання в певному місці, чи фотографування чогось має обмеження; відсутністю яких, поляків дивує у нас.
Відрізняється й студентське життя. Для прикладу кампус (студмістечко) університету Любліна Марії Кюрі-Складовської. В кінці року, там близько травня, для студентів під вікнами гуртожитків (академіків) влада міста влаштовує музичний, безкоштовний місячний фестиваль (в т.ч. з різним рок-виконавцями). Говорячи про академіки, то вони мають кожен свої назви: «Ґеліос», «Ікар» тощо. А в помешканнях студентів є свої плюсі: кожен гуртожиток (найгірший) має двомісні кімнати обладнаний виходом для Інтернету та телефону, пластикові вікна, охайні коридори, холодильник, та ліфт який працює. І навіть у кімнатах присутній гендерний мікс. Такого явища як «нічних посиденьок» в поляків в масовому характері немає. Зате, розпочинається «робочий день» в студентів ще з 5-6 ранку, де вони вже щось роблять, кудись ідуть.
Долаю ще один кордон, що важко назвати кордоном, потрапляєш до Словаччини, де відчутність «іншого» присутня. Дивують доглянуті, часто засіяні масово ріпаком поля, які під синім небом нагадували великий прапор України, неймовірна природа, неймовірні гори Татри, вершина яких губиться в хмарах; безліч старовинних готичних будівель, що не місто то музей. Будинки самі кольорові і маленькі, з вузенькими вікнами, на перший погляд в цьому вбачається якась ляльковість міст. Не зрозумілим і цікавим для багатьох буде наявність на будинках двох номерів: в чорній рамці та в червоній. Словаки пояснили цю дивину, яка є частиною традиційності, що була успадкована, як вони кажуть, ще з австрійських часів, де перший номер будинку, це порядковий номер його на вулиці, а другий, це порядковий номер в цілому місті. Міста словацькі дивують багатьма речами та посеред білого дня відсутністю мешканців по вулицях. А ті мешканці, яких побачите, будуть ромами, яких тут, якщо брати бачений Спішський край, буде більшість, але не в такому стереотипі, що в нас про «циганів». В крамницях словацьких (потравіна по-їхньому) популярністю користується словацьке пиво за смак та якість; дивним було й те, що пляшка від пива могла коштувати як і саме пиво. Дивлячись на ціни, то ця країна дорога, і підвищенню цін посприяв перехід на євро. Відмінність від Польщі проявлялася у відсутності атмосфери новизни, тут просто існувала «дбайлива» не доглянутість, яка і в Україні, але за винятком того, що словаки намагаються підтримати в первинному стані усе, і щоб це «дихало» пройденими століттями.
Європейськість в двох країнах вбачалася і в образі мислення про спільну Європу, про інформування, бажання туристу та гостям надати вичерпну інформацію про видатні місця. Тому для цього, практично кожне місто має інформаційне бюро/центр, в якому гостю підкажуть, порадять, і дадуть безліч, безкоштовних брошур, карт. При цьому на різних мовах, навіть на українській.
Шана до минулого, до свого, теж вражала. В бачених містах безліч пам’ятників Івану Павлу ІІ, Навіть у Вавелі в місті Кракові, де похований Лех Качинський, зустрінеш довгі черги до його могили.
Також цікавим було попитати «Що ви знаєте про Україну?». І перші слова, що скажуть будуть такими: «Шевченко (футболіст), Кличко, Ющенко». Що стали обличчям нашої держави. А польським питанням до українці часто виступає «А до Євро 2012 ви готуєтесь? Ви побудували стадіони?». І далі довгі розмови про важливість цього чемпіонату, навіть більші переживання ніж в нас за долю спортивного майбутнього.
І щоб вміти порівняти, треба побачити, відвідати, насправді казкові міста. В Польщі: Краків, що справді нагадує Львів, Сандомир – невеличке князівське місто з повсюдними багряними дахами та з ратушею, що нагадує оборонний замок; Баранів Сандомирський із палацом, який звуть малим Вавелем; для відпочинку вдалі міста Мушина та Криниця, що нагадують нашу Східницю чи Трускавець, де вночі більше хрущів аніж інших комах. В Словаччині міста: Спішська Собота, де є надзвичайний костел св.Юрая з дзвіницею в стилі ренесансу, ця будівля дивує недоторканим і збереженим внутрішнім інтер’єром, і не дивно що цей костел відвідала й сама королева Єлизавета ІІ. А окрім міст безліч замків, і вражаючі є в Словаччині: Оравський замок (ХІІІ ст..), що для кіномана здасться замком Дракули; та замок в Старій Любовні. Але за масштабами грандіозним є замок – Спішський град (ХІІ ст), одна з найбільших фортець в Центральної Європі та візитівка Східної Словаччини. Та відвідини цих пам’яток не дешеві, коштують до 10 євро.
Отже, мандрівки відкривають нові горизонти, допомагають побачити нас на карті Європи, відкрити себе для світу, та нас для нього.
Олег Стецюк
Подписаться на:
Сообщения (Atom)